8 клас

 

Ліна Костенко

Вітри гули віолончеллю,

писали пальми акварель.

Я вчора бачила ту скелю,

де був прикутий Прометей.

В країні древньої Колхіди,

де п'ється радісне вино.

А я ж вважала, що це — міфи.

А я ж вважала, це — давно!

В країні гордій і гористій

ця скеля сива, як Софокл.

її показують туристам,

туристи дивляться в бінокль.

Тут берегів амфітеатри,

і море міниться од барв.

– О Прометею! Варто?!

— Варто! —так він сказав мені з-за хмар.


Осип Мандельштам

Безсоння. І Гомер. І пружність парусів.

Я кораблям лічбу довів до половини.

Цей довгий виводок, цей поїзд журавлиний,

Що над Елладою підвівся і злетів,

Як журавлиний ключ — до невідомих меж...

В священній піні — чола і рамена.

Ахейські воїни! Коли б то не Гелена,

Чи Троя вам сама була б потрібна теж?

І море, і Гомер — тримаються любов'ю.

Кого ж бо слухати? І ось затих Гомер,

Лиш море Чорнеє вітійствує тепер

І гуркотом важким сягає узголов'я.

Переклад І. Качуровського


Максим Рильський

Я пам'ятник собі поставив нетривалий —

Не з міді гордої, не з мармурових брил.

Скупі слова мої, що на папері стали,

Укриє завтра пил.

Ні сили вищої не дарувала доля,

Ні слави славної мені не прирекла,

І час мене змете, як сохле листя з поля.

Мов крихти зо стола.

І я забудуся, і, може, лиш припадком

Хтось, розглядаючи старих книжок сміття,

Незацікавленим напом'яне нащадкам

Мале моє життя.

І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи;

А втім, ніколи нам не бракне диваків...

...Та що, коли додасть:

зате в житті ні разу

Неправді не служив!


Анна Ахматова

СМЕРТЬ СОФОКЛА

Тоді збагнув цар, що помер Софокл.

                                                 Легенда

 

Вночі на дім Софокла з хмар орел злетів,

І покотився хор цикад і сумно, й урочисто.

Та вже тоді в безсмертя геній брів,

Минувши ворогів, що брали рідне місто.

Так ось коли царю наснився сон страшний:

Сам Діоніс йому велів облогу зняти,

Щоб не зашкодив гам пронесенню труни

І шану щоб віддать зуміли афіняни.

 

Переклад А. Гризуна


Микола Зеров

ВЕРГІЛІЙ

Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий,

З дитинства ніжного колисаний селом,

Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом

І знявся до вершин нечуваної слави.

Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий

Побачив кращий вік і проспівав псалом,

Як спочиває світ під цезарським орлом

У лагіднім ярмі безсмертної держави.

Той час минув — і Рим, і цезарів діла

Рука історії до трун поволокла,

Де сплять усіх часів ілюзії й корони.

Та він живе, і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідони,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем.

 


Йоганн Вольфганг Ґете

О Гафізе, за тобою

Гнатись не мені!

Та не відають спокою

Хвилі грозяні.

Корабель мій підхопили,

Він удаль пливе,

А розгорнуті вітрила

Вітер буйний рве!

Струмінь чистий і студений

В пісні б'є твоїй,

І вирує шал вогненний

У душі моїй!

І сьогодні я з гордині

Теж сміливим став,

Бо ж у сонячній країні

 Жив я і кохав!


Генріх Гейне

 

Шляхетну, горду мав статуру,

Задума сяяла з лиця.

Бертран де Борну, трубадуру,

Були покірні всі серця.

Левицю він Плантагенета

Приборкать звуками зумів,

Пісень ті чарівні тенета

Впіймали й дочок і синів.

Бо й сам король, черства натура,

І той, розчулений, поник,

Бертран де Борна, трубадура,

Почувши співів чарівних.

 

Переклад Д. Паламарчука


Генрі Лонгфелло

 

ДАНТЕ

Тосканцю, ходиш, наче тінь заклята,

У сферах смутку, з жалістю в очах.

Підводиться з душі твоєї жах,

Як з гробу вогняного Фаріната.

Твоя священна пісня — мов розплата,

Мов смерті клич, та скільки в почуттях

Твоїх скорботи, милосердя, благ,

Що в млі горять, як зір сім'я крислата!

О, бачу я: стоїш біля воріт

Монастиря, одягнений в порфіру,

Як і довкружний, надвечірній світ.

«Що тут шукаєш, мов нам правду щиру?!» —

Питає брат Іларіо. В одвіт

До мурів пошепки говориш: «Миру!»

Переклад Д. Павличка


Рубен Даріо

 

СОНЕТ - СЕРВАНТЕСУ

В години смутку й горя — я один.

Але приходить добрий друг до мене —

Сервантес. Він мої печалі й трени

Пом'якшує. Життя й природа — він.

Шолом блискучий з золота й перлин

Дає він сну моєму, і шалене

Виводить серце на ясні терени,

Де спокій, і молитва, й сміху дзвін.

Ласкавий лицар. Він говорить.

Мова Тече, немов ручай із кришталю.

О, як я слухати його люблю!

Ось він іде, як доля загадкова,

Світ веселити силою жалю,

Скорботою свого святого слова.

 

Переклад Д. Павличка


Джон Мільтон

 

ПАМ'ЯТІ ШЕКСПІРА. 1630 РІК

Пощо тобі, Шекспіре, те каміння,

Яке так тяжко цілі покоління

Збирають і громадять вище гір

На піраміду, що сягає зір?

О любий сину Вічності і Слави!

Тривкіший за корони і держави

Ти пам'ятник воздвиг в людських серцях.

Достойно він святий вкриває прах.

Бо сторінки твоїх безцінних книг

Зрушають нас. Схиляючись до них

Таємний зміст ми чуємо у слові,

Завмерлі, мов фігури мармурові.

Пишнішої гробниці на землі

Не матимуть ніколи королі.

Переклад М. Пилинського


Олександр Блок

 

Я — Гамлет. Як холоне кров,

Коли сплітає підлість сіті!

І в серці — перша ще любов

До тої, що єдина в світі.

Тебе, Офелію мою,

Взяла зима життєва в далі.

Я — принц у отчому краю,

Від трути гину на кинджалі.

 

Переклад А. Гризуна